"Перевод текста и статей"
с иностранных языков

Постає закономірне питання: чим пояснюється використання настільки різних засобів, як аналітична формула bruit de -f- substantif, з одного боку, і окремі слова,—з іншого для передачі одного й того ж змісту? Очевидно, вибір засобів вираження тут, як і в усіх інших випадках, є питанням стилю і в художній літературі обумовлений особливостями індивідуального стилю автора. Ще один випадок може проілюструвати послідовність української мови в її прагненні до конкретизації всіх звукових явищ: ...le dernier son qu'entendit Sevilla fut le cri de victoire de la mouette.—- Останній крик, що його почув Ссвілла, був перемооїсний зойк чайки (пер. Г. Філіпчука). Дійсно, якщо son передано словом крик, то природно, що перекладач, якщо він хоче бути послідовним, перекладає наступне слово словом зойк,'яке є видовим по відношенню до родового слова крик і має багатший зміст. Таким чином, ми є свідками встановлення міжмовних синонімічних відповідностей з .явним зміщенням значень одиниць перекладу на один порядок в бік конкретизації. Цей висновок можна подати у вигляді схеми:

• SON
• звук
• крик
• CRI

Український переклад виразніший за оригінал перш за все завдяки вживанню слова зойк, яке використовується в тих випадках, коли необхідно передати специфічні почуття персонажів: хвилювання, відчай, страх, біль.

Значний інтерес становлять випадки вживання метафоричних переносів у сфері позначення звукових вражень. Французькій мові властиве переносне вживання назв криків живих істот для позначення звуків у неживій природі. В українській же мові, навпаки, для назви криків живих істот часто використовуються позначення звуків неживої природи: ...ce long cri aigre que font des puniches contrariees.— ...гостре, пронизливе скрипіння важкої баржі (пер. А. Жаловського). Перекласти пронизливий крик було б якщо не перекрученням змісту оригіналу, то в усякому разі спробою створити образ, тоді як процитований уривок позбавлений образності. Тому перекладач повинен вжити те слово, яке найбільш підходило б для позначення звуків, що їх робить важко навантажена баржа. Таке ж явище можна спостерігати і в іншому прикладі: Il n'avait Гаіг de rien, c'est a peine, si de son leger murmure, il enchantait qu-elgues grenouilles, mais il ne reposait que d'un oeil.— Вона була така смирна, своїм тихим дзюрчанням могла приспати, зачарувавши кількох жаб, але сама дрімала тільки на одне око (пер. А. Жаловського). Тут слово murmure вжите в його переносному значенні. Ціла низка слів використовується у французькій мові для позначення звуків неживої природи: rugir, mugir ronronner, gronder, bourdonner, gemir, gazouiller, brailler, hululer, vocifйrer. Природно, що в деяких випадках подібні слова можуть перекладатися на українську мову засобами, також вжитими метафорично, як наприклад, в слідуючому уривку (йдеться про паровоз): Je vis la bouche de Barque bouchйe par la vociferation de cette voisine colossale.— Рот Баркові заткала своїм зойком ця величезна озія (пер. М. Терещенка). Однак потрібно брати до уваги насамперед те, що метафоричні переноси одиниць поля більш властиві французькій мові, ніж українській. Можливість метафоричного переносу в українській мові обумовлена нормами української мови, лексичною сполученістю. Як відомо, в процесі перекладу іноді необхідно підібрати не формальні, а функціональні відповідності. Значить, при перекладі деякі частини мови переходять до інших граматичних класів і виражаються вже іншими частинами мови. Повною мірою це стосується і перекладу лексики, що позначає звукові явища. Спираючись на приведені порівняння аналізованих французьких художніх творів з відповідними українськими перекладами, можна підрахувати співвідношення «звукової» лексики за частинами мови. Так, французькій мові притаманна більша питома вага іменників (до 70%), в українській мові частки іменників і дієслів відносно рівні (відповідно 57,4 и 41,3%). Спільним для обох мов є мінімальна кількість прикметників і дієприкметників.

Закономірністю є те, що при перекладі мають місце різноманітні транспозиції. Найбільш типовою здається заміна іменника, утвореного з дієслова, дієсловом в особовій формі. Ось приклад такої заміни: Mais j'entends un grйsillement, une libellule bute contre ma lampe.— Раптом чую — щось потріскує: метелик б'ється об мій ліхтарик (пер. А. Жаловського).

Таким чином, можна прийти до висновку, що характерною особливістю французького слововжитку в досліджуваній сфері є переважне використання вузького в порівнянні з українською мовою кола лексем, причому дуже часто вживаються слова абстрактного, недиференційованого значення (bruit, son), які при перекладі підлягають конкретизації; у французькій мові частіше зустрічаються випадки метафоричного переносу лексики, що позначає звукові явища; при перекладі на українську мову мають місце численні заміни.